Галина Паламарчук

Печальний дощ…

Печальний дощ… Вже скільки їх було —
Вже скільки їх, печальних, перестало.
Іду, розмита і крихка, як скло,
Туди, де не спиняється вистава.

Вже інші в наші ролі ужились.
Вони такі… У них, напевне, вийде.
Герой там зголоднілий, наче рись,
І героїня там несамовита.

Та й їх розводить дощ в сліпі кутки.
Заплакані шибки, порожні зали.
І жаль мені, що ми усе-таки
Одне одному правди не сказали.

Хоч як подумать — що мені до вас?
Давно списалося і з воза впало.
…Печальний дощ скінчитись поривавсь, —
Однак все йшов, йшов павзами, охляло.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle