Парки, як стяги, горять на горбах полянських.
Нипає тінню там щось легконоге, як сарна.
Валяється кинута, як карнавальні маски,
Біжутерія атракціонів, криклива, базарна.

І скрапує на ню листок по листку, як злитки
Минулого літа, минулого життя, минулого сміху.
На білому конику, на білому, зібравши пожитки,
Іще хтось від нас на віки-вічні поїхав.

За столами балаганними і святковими
Лишаємо шати рабські й виходим, виходим.
З кожним роком все глибше затягує осінь, все ризикованіш
У густі, золоті, у вічні стоячі води.