Ти не бійся, не бійся, мамо,
то припав до вікна не циган, —
то вітер, то вітер, мамо,
і на крилах у нього крига.
Ти не бійся, не бійся, мамо,
то не грім гупотить над лісом, —
то вітер, то вітер, мамо,
спочити приліг на стрісі.
Ти не бійся, не бійся, мамо,
то не виють вовки голодні, —
то схлипує вітер, мамо,
у сірі свої долоні.
Ти не бійся, не бійся, мамо,
то не двері сінешні рипнули, —
то ворон, то ворон, мамо,
далеко десь… Крикнув!..
Таж не бійся, мамо, не бійся,
Хіба ж ти винна,
що вітер з обійстя
викрав сина?
“Ой ворог закрав, людоньки,
закрав дитину…
Ой з чиєї ж то лютоньки я гину?!
Та що ж я без тебе робитиму,
синоньку?
Та й де ж тебе прихилити,
голівонько сивонька?” —
“Ой не плачте, не бійтеся, мамо,
то припав до вікна не циган, —
то вітер, то вітер, мамо,
і на крилах у нього
крига…”