Останній трамвай
саме лиш надійшов…
Та клично так
очі твої розчахнулись!
Пірнула у тишу
Шемрінь підошов,
і зойкнули квіти,
що зовсім поснули.
Під білим промінням
окатих долонь
бруньки твоїх персів розпуклися радо…
І світ обертався до нас
посолонь,
і зорі тяжіли
рясним виноградом.
Яких лиш пісень не співалося там!
Ще й досі
мій ранок за ними сумує.
…Як довго в ту ніч
я по щастя вертав!
Як терпко.
Як любо.
І —
всує.