Аж у вухах лящить —
цілий день цвіркуни.
Навіть тріск полум’я,
що пожирало сухе картоплиння,
не заглушував їхнього
панічного сюрчання.
Ні серед ласкавих айстр,
ні серед оксамитово
заціпенілих чорнобривців
не вщухало воно,
і навіть на метку електричку
з обох боків від темної лісосмуги
напливало міцне сюрчання
цвіркунів.
А вдома з букета
хапливо, на бігу зірваних
на спустошеному городі квітів
незахищено так, самотньо
і невимовно розпачливо
озвався один —
останній цвіркун літа