гей сонця золота бандура тихне
з долонь осінніх України
сотаються за обрій журавлі
то Мати з вічністю говорять

на протязі з чорного пролому неба
в хатах наче залиті кров’ю сторінки ляскають двері
за якими злякано ховаються люди
на чиїх слідах місяць визбирує голки сліз
у холодному спориші
жах в кожне вікно темними лапами гребеться
брат брата підняв на вила
і страшно озираючись тікає між зірок все вище в небо
а братові очі за місяць кругліші й біліші