Галина Паламарчук

Ніч така незбагненна й чудна.

Ніч така незбагненна й чудна.
Шар за шаром із самого дна
Скаламутила, збурила все.
Тато яблука з льоху несе —
винувало, але й від душі:
жениха мого знову відшив.
Так калина цвіте, хоч молись.
Ти була, як калина, колись.
Одцвіли і пожовкли сади.
Жінка в чорнім на лаві сидить.
Чорним жестом відсунула світ.
Хтось спинився навпроти воріт.
Чорним оком ковзнула по дну.
Хтось невпевнено хвіртку торкнув.

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.