Непевна картина.
Ця днина, як глина,
піддатливо бгається
в тебе в руці:
вигнанець із Раю
стоїть он, мужчина,
і слинить зелені
якісь папірці.
Чи варто було?
та вже ліпше сліпцями
в Раю раювати,
ніж бачити це.
Аж плюнула зозла.
А він і не втямив
і витер поважно
червоне лице.
Набігла хмарина.
Змінилася глина,
і плаче хлопчина
в мерзенній «трубі».
А ти утішаєш,
бо винна. Ти винна.
Вигнанець, і він
докоряє тобі.
Міняється глина.
І райська долина.
І все помінялось.
І Бог вам простив.
Щасливець заснув.
А ти йдеш в Україну.
Сама вже, без нього.
І палиш мости.