Віктор Грабовський

Неньчині сльози

Удовиці хтось мов поробив —
не впізнать плакучої верби…
Чи не став їй часом загрозив
з гіркати вечірньої сльози?
Що, мовляв, озьме й підмиє берег
та й донечку-вербиченьку забере!
І стоїть верба, мов зайда, боса,
вся зарошена, простоволоса,
рве з розпуки сиві свої коси,
не плаче — голосить…
Бо ж у неї стільки й сонечка,
що ріднесенька донечка!
Єдиная донечка — вербовая дощечка.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Віктор Грабовський»