Просто сонця летиш:
“Не наврочу вам!..”
А сама аж гориш,
зеленинонько моя паморочлива!
Чим же дозріла, що враз наспіла,
що стрілою недомовчаною
перестріла?!
Чом печеш мене, чом караєш мене
цим займистим зеленим вогнем?
Як не втримала зрадою,
то хіба здоженеш конем?!
Люта правда,
неначе хвища,
впала на карк —
і жене!
Просто червня — все вище, вище…
Вже ніколи не бути нам ближче.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »