Мокре бадилля. Все дощ і дощ.
Сірого неба клоччя холодне.
Ворона сумна, попри туск і дрож,
Тебе тут лишити саму не годна.

Вона тут одна тебе стереже
Від сірого пресу дощу й порожнечі.
Вона вже впритул підступила, уже
Змахнула крильми і вмостилась на плечі.

Приреченість? Фарс? як повернеш сама.
Тут життя вже нема, тільки рештки бадилля.
Тут шкірою чуєш: підходить зима
І несе чи просвітлення чи божевілля.