ніч процідила тишу
на дні якої лише цвіркун
шкребеться у душу сухої квітки
що її синє світло заховалося у вологому оці корови
з якого димує спокій задля пастушка
що цвіте безпричинною сльозою
пустивши у чисті трави зайченя
яке відтоді йому пахне найтеплішою квіткою з дитинства
де баба плаче притулившись щокою до шиї корови
шукаючи прихистку від спогадів
з яких із квітів дихає мороз
де порипують сиві воли у срібному плузі
а той кому вона через опліт кинула квітку із городця
пустив чепіги і лагідно так кличе
а квітів квітів коло баби
що тих янголів коло сироти
і янголи і квіти кліпають очима
а баби вже й нима