сльозою вимивав із порожніх очних ям
мертвих солов’їв
ладнав струни на шабельний брязкіт
і силу мертвих кликав до живих
із сліз народу кулі лив
аж поки згук обірваної струни
не повторив звук зламаної шаблі
сльозою вимивав із порожніх очних ям
мертвих солов’їв
ладнав струни на шабельний брязкіт
і силу мертвих кликав до живих
із сліз народу кулі лив
аж поки згук обірваної струни
не повторив звук зламаної шаблі
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »
дим крови розмитих облич далечінню ховає пісню у матір яка з чорної корови вигонить ніч у поле пощербом тихого ляку який відчиняє мені очи…
Читати далі »