й зоря у крові
коріння сліз вже не болить
і око — квітка без стебла
воротами у безодню
з книги що до неї тіло правди лиш взяли
проти Духа ставши
виліз щур
не боїться вже схололої рученьки
дитинчати світла
якому кожний Великодній ранок
пахнув власною душею
того ворога вже стілько
що й молитись мусить українець
так щоби лиш Бог те чув
і Всесвіт захитався вже від того
чи ж десниця Божа скоро вдарить
а таки твоєю і моєю рукою брате