Інстинктивно, в знак протесту, із досади
Чоловік узяв вуглину й став писати,
Прилучившися до промислів Господніх.
І так само ще він пише і сьогодні.
Щось він знає, але що — не пам’ятає.
В очі Слову заглядає і питає
Із розпуки і в надії, що не всує:
Може, Бог вдихне, а ручка намалює…
Літо відчувається на дотик. Літо, наче трави, розгортай. Персика дві вогкі половинки Зрошують суху твою гортань…
Читати далі »
Коли йдеш по житті, як долаєш ворожі редути, і нема таких крапель, щоб зужити й про все забути…
Читати далі »
Бабине літо — тінь літа, тінь. Ти йдеш, легка, і шапка волосся жовтого — тінь літа, тінь. Вуста, як і навесні, гарні і смутні…
Читати далі »
Грузьке болото вхопило ноги, тягар важкий. І денно, й нощно, і до знемоги, хоч вовком вий…
Читати далі »
Короткі дні, а ночі такі вовчі, такі тхорячі і такі нудні, вони ще листопадні, підготовчі…
Читати далі »