Галина Паламарчук

І знову вогневіють грона спілі

І знову вогневіють грона спілі
під віялом темно-зелених шат.
А дні летять. І в їхній заметілі,
як у летючім табуні лошат,
немає місця ні числу, ні мислі,
лиш грона горобин, важкі, обвислі,
засвідчують: це серпень на поріг.
Він знов тебе в сум’ятті підстеріг.
Хронічний гомін. Кронос, Кронос кришить
віки на січку. Все судилось вижать,
але поволі, зі смаком, не враз.
Та й знову вогневіють грона спілі.
І тихе сонце на розкритім тілі.
І прив’ядання найсолодший час.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle