Гойдай мене, червню,
в ласкавих печерах трави,
у лапах вишень,
в бузиновім чаднім передгроззі.
Великий цей світ,
тільки ж нікуди дітись небозі,
якої той світ
по усьому таки не вловив.
Не вбився їй кіллям
дрімучим у храм голови,
не в’ївся якоюсь
злидотою їй поміж ребер.
Гойдай мене, червню,
цвяшкуй солов’ями до себе
в зелених печерах,
зелених нірванах трави.
Літо відчувається на дотик. Літо, наче трави, розгортай. Персика дві вогкі половинки Зрошують суху твою гортань…
Читати далі »
Коли йдеш по житті, як долаєш ворожі редути, і нема таких крапель, щоб зужити й про все забути…
Читати далі »
Бабине літо — тінь літа, тінь. Ти йдеш, легка, і шапка волосся жовтого — тінь літа, тінь. Вуста, як і навесні, гарні і смутні…
Читати далі »
Грузьке болото вхопило ноги, тягар важкий. І денно, й нощно, і до знемоги, хоч вовком вий…
Читати далі »
Короткі дні, а ночі такі вовчі, такі тхорячі і такі нудні, вони ще листопадні, підготовчі…
Читати далі »