Година — мить,
розтрощена
на крихти…
Світ-песиміст їй не складе ціни,
бо і на крихту не навчивсь
творити
сю мить живу,
що даленіє в сни.
Ми тільки в снах триваємо, кохана,
скатовані миттєвістю чуттів.
Та серць летючих непригасла рана
світитиме й в надземному житті..
Не годен світ кохання спопелити —
скоріше сам згорить,
як смертний гріх…
А він би міг
навчитися любити…
Якби ж то зміг!
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »