Наші мрії цвітуть на шорстких язиках доріг
од зорі й до зорі…
…В сутінках тане
бренькіт гітари гортанний —
такі собі туристські танці
на глухій залізничній нібистанції.
Та вже скоро, скоро
на вербі — дички;
лиш мигне світлофор —
приповзе слимак електрички,
і все тут засне, затихне,
і мовчки галява дубами голову стисне…
…Оце й воно так: поети
бачать цей світ по-своему;
а світ — не дріт, усе ж по-іншому скроєний:
тільки-но злиже язик електрички
наші танці та крики —
вдарять цимбали ялин,
підуть козачка дички-сестрички,
загудуть, задзвенять явори —
торкнися вустами кори!
Лиш не вбивай поміж нами
сліпого слова клин.
А мрії?
Хай квітнуть о голубій порі,
як вилущиться з-поміж хмар
місяця золотий горіх.
(Він для галяви, до речі, —
найбільша з утіх).