А мабуть, були ж якісь ознаки, міти,
Що світ легковажно їх не помітив.
Тріснули кокони, сонцем зігріті, —
Ефемеріди, ефемеріди!..

Скоро набридне їм дома сидіти,
Скоро захочуть гратись, як діти, —
Будуть їх крильця мелькати й горіти,
Ефемеріди, ефемеріди.

Що то пришельці — серцем чужинці:
випустять все, що в Пандори у скриньці.
Землю обсядуть хвороби і біди.
Ефемеріди! Ефемеріди!

Їх не діткнуть в самознищення шалі
Власні страждання й космічні Скрижалі.
Крильцям кришитись, рядам їх рідіти.
Ефемеріди, ефемеріди…

Хвора Природа одужає згодом,
Та тільки засвоїть науку Природа:
Буде недремним стежити оком,
Щоб не з’явився де ще якийсь кокон.

____________________________________
* Ефемеріди — в грецькій мітології — люди, досл. — одноденки.