І
Навкруг — одні слова.
Пустеля.
Стеля!
Оранжове
надсадне “ля”
полудня
відлунює в серці, спраглому тиші.
Де ти,
оазо мислі?
ІІ
Пісне, принишкла у збляклому листі,
шерхом сторосим — пролийся.
Ноче займистої білої млості,
грій мої очі — не кості.
Зоре, що ніжно зориш з високості,
хочу Тебе — не в гості.
Жінко за гострим святешним обличчям, —
облиш мя…
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »