Душа моя наївною була:
вона собі раділа та літала
й нічого ліпшего, напевне б, і не знала,
якби Тебе не стріла край села.

Над тим селом хуртелиця цвіла,
і в тім цвітінні гуком Ти стояла,
немов давно вже достеменно знала:
душа ця захистить Тебе од зла…

Я зупинився.
Зупинився й світ!
І довго ще спадало листя з віт…
А Ти — цвіла! Вогніла, як примула.

Але чому ж це, чиста, добра сило,
Твоє село по мені голосило?!
Душа моя злякалась і заснула.