“Ти не клич мене, хлопче, під хату,
бо візьмуть і розсердяться тато,
бо ж таки ми з тобою не рівня,
бо ж ти справді подібний до півня.
До того білого-білого
що онде побіг на сідало…”

“А я тебе, дівко, й не кличу.
І не тішся-бо красним личком,
не хвалися співучим станом,
бо й дивитись на тебе не стану.
Теж мені —
насміхатися…
А хто хотів цілуватися?
Тільки й того добра,
що калина…
Ще би хату мені
підпалила”.