Не так, як спиняються води холодні.
Не так, як стинається птах в піднебессі
чи камінь в безодні.
Спинись у нікчемному стресі.
Спинися сьогодні —
безмовним осягненням суті озонної,
віддайся їй келихом серця!
В малій чи великій зоні ми,
а душу не зраджуй, не сердься!
Коли кожна віточка марить коханням
у вічній молитві до сонця,
нехай не притлумить ясного чекання
ні зрада, ні стронцій.
Спинися й помовч, аби всяка пташина
і навіть росинка болю
відбились в зіницях вселюдського Сина
Любов’ю.
Лиш тільки у чистім суцвітті мовчання,
що ляже Йому до ніг,
пізнаєш вогнисте крило прощання
і певність, що ти переміг
самого себе у двобої одвічнім,
що нищить і животворить,
аби не лежати бездомним камінчиком
бодай ще хоч мить.