Балачки — життя рушій,
мовив хтось мудрий без видимої злості.
Говоримо про рівність,
шукаємо справедливості
не тільки вдома — по всіх світах…
А що під ногами, а скільки в душі?
І не питай.

Хто з нас, до прикладу, хотів би на себе взяти
долю дерева,
котре стоїть просто неба
без пари?
А хто з нас — сестро чи брате —
вимагатиме безголов’ю власному
кари?
Хіба жартома, щоб не наврочити,
бо всерйоз — кому охота?!
Суть же в тому, що ми, —
поза всяким сумнівом, біс нас візьми! —
лишень смужка припливу,
така чиста й прекрасна з журавлиної висоти
і захланно безкарна з погляду берега.
Лишень смужка припливу!

…Дивиться на мене з крутого дитинства
лободи розчавлене стебельце
сльозою тоненькою.
Надивляється крізь роки, мов ненька.
Про що ж поспитає?