Галина Паламарчук

День розкриває білу сторінку.

День розкриває білу сторінку.
З’являються контури речей.
Пронизливо і весело вдивляюсь.
Упізнаю! Вони перебралися сюди
з учорашнього дня.
Глибшими стали зморшки крісел,
грубими і втомленими — руки шаф,
соромливо і сонно прикривають очі
тонкі гардини.
Чому вони не бажають бути зі мною
відвертими?
Контурами предметів і речей
писано текст на білій сторінці дня.
Дивлюсь пронизливо й весело.
я вгадую підтекст.
Він зачаївся за стінками шафи,
за спинками крісел.
Тремтить, як марево.
Загорода з речей — потайні двері,
які ведуть у сліпучі обвали підтексту…
Та я ще не знаю
шифру замка в тих дверях.
Ще не знаю.
Будь милосердним до мене, Господи,
вволь ще й цю мою примху…
Заодно він гамузом про всяк випадок
обтьохкав молодняк,
що вшивається пронозливо
поміж бронзовими метрами
(невідомо, які м’язи накачають вони,
молоді та ранні, на свіжому повітрі).
Тим паче що всі в однакових свіженьких пуп’янках.
Усі, наче курка яйцем, вагітні перспективним майбутнім.
…Вони й помруть зі своїм перспективним майбутнім ,
бо кожен із нас, як равлик до мушлі,
прикайданений до свого часу народження.
Такої думки я,
квітка темної задушливої ночі.
А ніч, як відомо, схиляє до самокопання,
філософії і марних мрій
про недосяжне зоряне небо.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle