скажіте тату а що то
“хрущі над вишнями гудуть”
не скажеш ось виростеш
і в тихе надвечір’я ступить кінь твій
і срібне стремено у пісні зойкне
і зловить його вишня
і буде тобі за сестру
і прихилить небо до тебе
і піснею вибілена душа над цвітом полетить
гай гай Тарасе а скільки ще такого
що його на жодному коні не здоженеш
“минулося не вернеться ніколи”
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »