Потовклися віки.
То набігів і воєн котки
з тих віків поробили
черепки, черепки, черепки.

На однім черепку —
кароока дівка в вінку,
обтикана рутою-м’ятою,
мило губку копилить пухку.

А на другім — вояк.
що не вийме шаблі ніяк
з золочених піхов, що в позі
у безглуздо-картинній закляк.

Там — правиця рвучка,
що і дівку, й того козака
віддає азіатові в найми
і на рабство лихе приріка.

Ось — дитини слідок.
Він засвідчує,цей черепок,
що було і триває життя тут,
не лише маскування й лубок…