Це було на Покрову,
все було на Покрову —
вир бездонного неба,
темна бронза дерев.
І ходили, як духи,
по сльозах і по крові
під молитви й прокляття
нелегким тягарем.
По гладкому камінню
рушника волочили.
піли півні, і плакав
на ньому козак.
І дивилась з небес
золотими очима,
і котилась з очей
материнська сльоза.
Це було на Покрову —
наче крапля окропу,
так діткнула сльоза
мій зачумлений рід.
Божа Мати стояла
серед маку і кропу
і тулила до серця
всіх калік і сиріт.
Весь народ мій тулила,
і він плакав, він плакав.
і ті сльози змивали
з нього бруд, срамоту.
Божа Мати стояла
серед кропу і маку
на вкраїнському полі
на Покрову святу.