а рано така свіжість
ніби Господь уперше дихнув на глину
а Його заборона одтулила од вічности запинало
жінки віддають “добридень” свій
таким голосом наче щойно із дівоцтва вийшли
а в кожного з дядьків — наче того тютюну знайшлося
ще на одну закрутку
— і чого то воно все з Сули на городи полізло?
тітка Дуня не знайшовши свого вужа у хліві
линула світла з дійниці на все село
щоби кожний побачив як у підгорнутих картоплях
у теплу землю поховали голови вужі
боячись нового потопу
а людям — зась
бо не від Води цього разу гинути світові —
один край райдуги у Бога другий у людей
а така свіжість
наче найбільший плач щойно вщух
була злива
уночі…