(Із Ригора Барадуліна)
Всього зазнав
сповна в житті —
повагу та зневагу,
до слави сватався в зяті
й колошкав рівновагу.
Кого любив — того любив.
Ненавидів — то щиро.
Хосна не клянчив,
не скавлів,
не приміряв мундирів.
Коли ж сяйнуть мені кранти, —
заплаче світ зелений, —
повім:
— Я жив для вас,
брати.
Живіть тепер за мене.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »