Валерій Ілля

Божічку знов весна

Божічку знов весна
і запах мокрої стріхи одчиняє душу
із прадалини краплина пада з стріхи
то розтає мій смуток
аж на зорях чують
а на срібному ковадлі знов сльозу кує синиця
і переходять з двору у двір дівки понад тинами
неначе з пісні у пісню
й старі баби дають постояти коло їх самотини
і засвітитись тихо
Господи прости що боюся краси світів далеких
що більша за оцю
що так тяжко до неї тулюся
доточи мені ще днів тут
бо не набувся ще
не наробився

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle