Метелик, Господи, — живий,
сліпучо-білий,
майнув повз шибку,
в небесах розтанув,
лишивши на сітківці ока
ще слід на хвилю…
Розгублена Зима
застигла в чуді
і час пропав
з усіма своїми жорсткими координатами,
відпустивши жертву
ширяти вільно
у кинутому напризволяще Світі.
…На хвилю.
А далі знов,
вхопивши в пазурі
невинну душу,
помчав услід
за божевільним Метеликом,
що сліпучо згорів
у похмурому небі грудня.