Боюся північних вітрів —
невмолимих, як опричники.
Боюся східних, що їх —
"тьми, і тьми, і тьми":
звалять, скрутять мотузками,
заметуть тебе піском і
кінськими кізяками.
Люблю в’ялі західні,
як хіпі з торбинкою через плече.
Люблю різкі, веселі і бадьорі
північно-західні —
як Шампанське, розбите об борт "Фраму".
Люблю південні з сухими гарячими пальцями,
ласимим на голі жіночі плечі.
Літо відчувається на дотик. Літо, наче трави, розгортай. Персика дві вогкі половинки Зрошують суху твою гортань…
Читати далі »
Коли йдеш по житті, як долаєш ворожі редути, і нема таких крапель, щоб зужити й про все забути…
Читати далі »
Бабине літо — тінь літа, тінь. Ти йдеш, легка, і шапка волосся жовтого — тінь літа, тінь. Вуста, як і навесні, гарні і смутні…
Читати далі »
Грузьке болото вхопило ноги, тягар важкий. І денно, й нощно, і до знемоги, хоч вовком вий…
Читати далі »
Короткі дні, а ночі такі вовчі, такі тхорячі і такі нудні, вони ще листопадні, підготовчі…
Читати далі »