Бабине літо — тінь літа, тінь.
Ти йдеш, легка, і шапка волосся
жовтого — тінь літа, тінь.
Вуста, як і навесні, гарні і смутні,
але не п’янять уже, бо тінь літа, тінь.
Проходиш, тонка, між деревами,
від вітру кудись пропадаєш,
з’являєшся все тонша й тонша.
Тінь літа, тінь.
Прокинешся вранці — ні сліду.
Каламуть дощу, сірого вітру
і хмар. Ні сліду.
Бабине літо-о-о!
Літо відчувається на дотик. Літо, наче трави, розгортай. Персика дві вогкі половинки Зрошують суху твою гортань…
Читати далі »
Коли йдеш по житті, як долаєш ворожі редути, і нема таких крапель, щоб зужити й про все забути…
Читати далі »
Грузьке болото вхопило ноги, тягар важкий. І денно, й нощно, і до знемоги, хоч вовком вий…
Читати далі »
Короткі дні, а ночі такі вовчі, такі тхорячі і такі нудні, вони ще листопадні, підготовчі…
Читати далі »
Завершився цикл. Тепер спочинь. Скинь із себе це лахміття, скинь. Білим снігом остуди гарячку літніх марень, спогадів, болінь…
Читати далі »