"…люди все мечу преданы… без остатку
не щадя ниже младенцев не только стариков…"
“Летописное повествование о Малой Руси”
А.Ригельман

жалоби хід крізь звечорілі душі
світанковим чвалом мертвих коней у безрух ока
над полем світання смерти у кожній квітці
перестиглістю погляду у якому холоне щабля
безгомінням чистого слова
чиї темні дзвони струшують сліпих птахів із обличчя
у останній прихисток душі розірваної на корогви
присмерком співучої крови
у якій сліпі кобзарі обмацують моє лице
що у сльозі народу розвидняється тихо Руїною Батурина
де над Десною гнідим лошам стояв вечір
де у скупаних при повному місяці дівчатах
що бігли по рясту вечоріли сарни
де молода мати у погляді якої тихнув цвіт мальви
квітла дитиною у поле у якому тишу цвітіння жита
охороняють мертві присмеркового лету Марії
з очей якої сиплеться попіл