"… криниця була ось тут, перегодя
калина коло неї всохла”

Від селян Білогорілки (Біловодки)
як за гору сонце впало
до криниці волоком тягли тіла з принишклих хат
як і було де у темному вікні чиєсь обличчя
не потрапила б зрівнятись з ним ні одна ікона у світі
у живих такі повільні очі
поки з трупа переходили до рук своїх
стало б часу щоби набутися на цьому світі
падали тіла у воду
застрявали трупи у горлі пісні
у голосі зозулі у снігах
на майбутні врожаї коса клепалась
як цямрину зрушили із місця
із криниці довго було видно задубілу у небо руку
а кидати землю вже не стало сили
та нараз зітхнуло в глибині щось тяжко
і запалася земля
коли б міг сказати
що на самім споді відчаю шепоче їм вода
що покинута у полі пісня чує
я б найбільшим став поетом у світі
та віддав би все те
й ще раз стільки
аби заспівало знов мов село