Сидить хлопчик на белебені,
Вечір пасе на врунах,
Зірки збиває батогом, присвистує,
А вечір пасеться, хвостом вимахує.
йде моє золото, пританцьовує,
Несе мені повні, повні, нерозлиті губи,
Несе мені повні, повні, нерозлиті перса,
Несе помаранчеве тіло дівоче
В шовковому келиху синьої сукні,
Спішить моє золото навздогін своєму серцю.
Гей, ти, хлопчику на белебені,
А прицьвохни-но батіжком,
Щоб не барилося моє золото.
Ще вчора джміль гудів – сьогодні вже нема, Застиг від холоду, ледь лапками він меле, Крилята задубілі не здійма І тихо й тоскно дивиться на мене…
Читати далі »
Запитав мене син, запитав мене син-білочубчик, Запитав мене, аж зітхнув, запитав: «Трава – що воно таке?» – запитав мене син. І приніс мені з лугу – штанці взеленив…
Читати далі »
На сто колін перед стома богами Я падаю: прийди мені, прийди. Звучать лихі немилосердні гами, Несуть журу холодні поїзди…
Читати далі »
Дерева мене чекають, І падає листя на стежку, І падають зорі в долоні, І падає сон у траву…
Читати далі »
Весною я Вас бачив. Бриз морський Вам чуба колошматив й серце ревне, І майстер корабля, немов Сашко який, Вам нахвалявся точеним форштевнем…
Читати далі »