Іван Драч

Поема для жіночого голосу

І
На сто колін перед стома богами
Я падаю: прийди мені, прийди.
Звучать лихі немилосердні гами,
Несуть журу холодні поїзди.

А як же ти, а як же ця молитва,
А як же ця змордована клятьба
І рук моїх заломлена гонитва
За тим, що зветься доля і судьба.

Я сто століть затято колінкую,
Я сто століть підводжуся з колін.
Як золоте ім'я твоє зачую –
Віддам і світ, і це життя взамін.

Живу, живу лише єдиним кличем,
Бо світ цей – наш, а ти і я – це ж ми.
Занурюся до рук твоїх обличчям,
Не вирину із ніжної пітьми.

На сто колін перед стома богами,
На сто століть єдине лиш – прийди!
Візьми мій світ жаждивими руками
І в поцілунки небо зазвізди!..

ІІ
Розвиднилась тобі береза білим-біла,
Це я тобі стою – тривожна і смутна,
Так забіліла вщерть, так щемно забриніла
Різкого болю снігова струна.

Без тебе я стою у тонкостанній кризі,
Березово стоїть мій невигойний біль,
Корою тріпочу, немов листком у книзі,–
Березово кипить навколо заметіль.

І ким це так давно, ще й вічно припечатано,
Що ти є тільки ти – нема ж тебе давно!
Киплю я на вітрах, а серцю буйно-чадно,
Підвівши тіла ніжне знамено.

І хай воно тобі розкокотисто біліє –
Так хурделить воно і сном прогірклим б'є.
Кругом –стіна лісів, кругом – кипить і віє:
Березі білий світ мій біль передає...

ІІІ
Ми – двоє у крил.
І ти, і я.
Ти – двоєкрил,
Бо я – твоя.

Ми – двоє вуст.
Тобі й мені
В губах цих глузд
На самім дні.

Ми – двійко серць,
Мов подих - трьох.
Затятий герць,
Звитяжці - вдвох.

Вдвох – переможці,
Вдвох – переможені
Втоплені - в ложці,
В краплині кожній,

А океани -
Нам по коліна,
Подвійні рани –
Віно до віна.

Вдвох – безневинна
Одна вина,
Вдвох – таїна
Одним одна...

IV
Без тебе світ – це тьмавий морок,
Без тебе не біжить вода.
Без тебе кожен камінь– ворог,
Подушка каменем тверда.

Без тебе сонце – повне ночі,
Без тебе ночі – без з кінця,
Для тебе ж ночі я доточую,
Для тебе – місяця-вінця.

Без тебе небо – повне криги,
Стоять в душі самі льоди.
Без тебе світ – це ж тільки крихти
Моєї зимної біди.

Без тебе,
що мені без тебе –
Нема мене на всі світи...
Тож нахились блакитним небом,
Тож святом сонця освяти!..

V
Квітує серце – ми вже квити,
Рука квітує до руки.
Із вирію вернулись квіти,
Розквітли в небі ластівки.

Тамую серце – аж до неба
Воно так б'ється в цілий світ,
Палає серденько квітнево,
Аж сонце заздрить слід у слід.

Усе в крилатому промінні.
Нема ні смутку,
ані сну.
Крилаті брови ластів'їні
Несуть на крилоньках весну.

Щасливе серце – ти щедротне,
Та душу милому покрай,
Бо сонце заздрісне,
супротне
йде по губах із краю в край.

Ой світе мій, ти весь – з любові,
На ній стоїш, а не впадеш.
Налито келихи святкові,
Святкує сонцем срібна креш.

Із вирію вернулись квіти,
Розквітли в небі ластівки...
Ой світе, світе, юний світе,
Мій зацілований такий!..

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle