Іван Драч

Мій спомин про Юрія Яновського

Весною я Вас бачив. Бриз морський
Вам чуба колошматив й серце ревне,
І майстер корабля, немов Сашко який,
Вам нахвалявся точеним форштевнем.

А влітку лютували все шаблі,
На шаблі Ви роман писали влітку,
Як райдуга конала на землі,
Порубана уся на сухозлітку.

А влітку ішли вершники крізь ніч.
Долаючи розлючену запону,
А Вам зоря тулилась все до віч,
Зростаючи в троянду у червону.

Коли вже осінь вигнула крило –
Земля гула од гніву і ридання,
Дівча в вінку до мене прямо йшло,
Мов доля моя, перша і остання.

Зимою я зустрів Вас. Ви в кутку
Сиділи, як і вчора, й позавчора.
І стала ота дівчина в вінку
Якось, чомусь дочкою прокурора.

Зима була. Всі на виставу йшли.
Од люду просто репалися зали.
Я Вам сльозою щось казав з імли –
Ви палець на вуста мені поклали!

Коли Ви тихо в мармур перейшли,
Криштальність Вашу чують навіть бджоли.
А звідки знає все душа бджоли,
Що тулиться до Вас, як я, мій ніжночолий?!
Не зустрічався з Вами ж я ніколи...

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle