Одне лице глядить з усіх полотен,
ця сама постать — то сидить, то йде:
а ось вона й сама, укрита, жде,
а в дзеркалі весь чар її істоти.

Чи королева вся у позолоті,
чи вквітчане дівчатко молоде,
свята чи ангел на картині, де
ця сама думка в цій же самій плоті.

Так він живе лицем тим день і ніч,
вона ж на нього дивиться ласкаво,
ясна, мов місяць, мов мигтіння свіч,

не зблідла від чекань, і не лукава,
така, як в час надії перших стріч,
така, якою снить його уява.