Марта Тарнавська

Монолог для касандри

То я, Касандра.
А це — моє місто під попелом.
А це — моя палиця і стрічки пророчі.
А це — моя голова повна сумнівів.

Справді, я тріумфую.
Моя правда відлунням вдарила в небо.
Тільки ті пророки, яким не вірять,
мають такі можливості.
Тільки ті, що погано взялися за справи,
і все могло статись так швидко,
немов їх зовсім не було.

Пригадую тепер виразно,
як люди, побачивши мене, замовкали в півслова.
Сміх уривався.
Розпліталися руки.
Діти бігли до матері.
Не знала навіть їх імен проминальних.
А та пісня про зелений листок —
ніхто не кінчив її при мені.

Я любила їх.
Але любила їх звисока.
Понад життям.
З майбутнього. Де завжди порожньо
і звідки нічого легшого, як побачити смерть.
Жалкую, що мій голос був твердий.
Гляньте на себе з зір — я кликала —
гляньте на себе з зір.
Чули й опускали очі.

Жили в житті.
Підшиті великим вітром.
Приречені.
Від народження у прощальних тілах.
Але була в них якась волога надія,
промінчик насичений власним мигтінням.
Вони знали, що таке — хвилина,
ох, хоч би одна, яканебудь,
заки —

Вийшло по моєму.
Тільки що з того нема висновку.
А це ось — моя сукня, вогнем засмалена.
А це — моє пророче поламане причандалля.
А це — моє викривлене обличчя.
Обличчя, яке не знало, що могло бути прекрасним.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle