Ах, де ти, лицарю на білому коні?
(Вже місяць-молодик чарує вечір
і в серця спраглого відчиненім вікні
з’явилась знову туга молодеча).
Ах, підніми на приязне рам’я?
і понеси мене у простір неба,
щоб, наче зірку, віднайшла там я
себе саму — свою любов до тебе.
Ах, відірви на мить хоч від землі,
щоб знову я — замріяне дівчатко —
в ілюзій піднебесних кораблі
мандрівку починала від початку…
По вінця в серці туги і жаги:
все вкрилося фантазії габою.
…Чи вистачить відваги і снаги,
щоб справді, лицарю, піти з тобою?
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Усміхнені, байдужі і здорові кружляєте довкола. Ремигає так череда — вдоволені корови — біля когось, хто на хресті вмирає…
Читати далі »