Вітер, солоний вітер,
що хмарить обрій,
вітер, що пахне літом,
п’янкий і добрий,
вітер, що бризки піни
несе в обличчя,
вітер, що з далечіні
до моря кличе,
вітер, що пестить тіло —
гарячу бронзу,
вітер — рибалка смілий,
надморський бонза,
вітер, чайок квиління
і шуму повен,
вітер, немов весіння
бурхлива повінь,
вітер, що ніжно пестить
волосся в хустці,
лине, мов перелесник,
мені назустріч.
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Усміхнені, байдужі і здорові кружляєте довкола. Ремигає так череда — вдоволені корови — біля когось, хто на хресті вмирає…
Читати далі »