Тобі, що без геройства і без слави
в покорі зустрічаєш кожен день, —
тобі, чий усміх, мов вітрець ласкавий,
одхмарює обличчя молоде, —
тобі, чиє любові повне серце
пробили леза чотирьох шабель, —
тобі, що прикликаєш дотепер ще
заблуканої долі корабель, —
тобі, що вмієш без надії ждати, —
тобі, що вмієш, як ніхто, простить, —
тобі — самотня, безіменна мати,
у вічність людства символом рости.
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »