Марта Тарнавська

The last frontier

Маркові та Ії
— на далеку дорогу до Каліфорнії

Піонери країни ішли
неодмінно зі сходу на захід.
Куля сонця — вогнистий маґніт —
всіх тягла в далечінь за собою.
На возах — найцінніший вантаж:
непокора, відвага і мрія,
і уперте бажання дійти
до найдальших, останніх кордонів.

По дорозі — безмежжя степів,
індіянські ворожі ватаги,
і пульсуюча вена землі —
всемогутня ріка Міссіссіпі,
і стіна загартованих скель,
і безводна безлюдна пустеля —

але ось: іще миля, ще дві
і — мета вже відкрита для ока!

Чи мета це — чи, може, межа?

Океан — нескінченна стихія —
і людина на берег стає
упокорена, з серцем відкритим:

ось і він — цей останній кордон!

Не здогнати нам сонця ніколи.
Кругобіг по планеті-землі
завертає нас знову до старту,
до основ, до початків життя,
до глибин свого власного я.

1980

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Марта Тарнавська»