Старезна струна, басова, мідяна,
А крона корони, гірка й медяна,
Зеленою магмою в хмарах застигла
На сонячних, карих, розжарених тиглях.
Стоїчно, велично шумить шумовицю,
У венах підшкірних бурштинить живицю.
Грудаста, сучкаста,
вівтарно стосвічна
Посестра вічності–княжна потойбічна...
Та ось
мигцем,
мов хтось
різцем,
Аж іскри-іскрища
Навколо стовбура-ядра,
Аж репає стара кора
І свище хвища –
Навколо мідного ядра
Живкі електрони, дві білки іржаві,
Гей, княжать на сосні,
круглястій державі.
Іскряться очиці,
Раюють білиці,
Пахкі од живиці,
На гострих пуантиках
бісяться в твісті –
Аж з лоскоту й сосна танцює на місці...
А долі, на глиці, дві молодиці –
Вагітні, незграбні, пахкі од живиці –
Сидять, як одлітані птиці;
Шишки ворушкі на картатій спідниці:
Хустками вперезані, бронзоволиці,
Обтяжені тишею й безрухом птиці,
Вдивляються,
видивляються,
надивляються,
Як вицарьовують в танці білиці,
І чують в сльотаву осінню пору
Під серцем під шум соснини
Найперший лоскітний порух
дитини.