На ювілеї одного поета
Я сказав одній поетесі:
– От візьми собі уяви собі:
Тобі призначив побачення...
Метелик.–
(Метелик справді влетів у кватирку
На ювілей...)
Поетеса трохи образилась:
– Хіба не вистачає мужчин?
Я не знаю, як приодягтися
До нього... до метелика...
Яку сукню... які парфуми...
Все вигадки... не для мене...–
...А я чомусь уявляв,
Як стоїть вона перед дзеркалом,^,
Вбік відсунувши каструлі й горошки,
І як вона чепуриться
Перед побаченням.... з метеликом...
Як вона лагідніє, ніжніє, пелюститься
І летить на листку берези
На побачення...

Потім забув я про цю розмову,
Як забувають про все на світі,
Заплутаний у буденщині,
З авоською хліба й кефіру
Став перед дверима власними
І просто на дверній ручці
Побачив... золотистого метелика:
– Я не метелик! – сказав метелик.–
Я – метелиця.
Я прилетіла на побачення,–
Сказало мені щось золотисте і ти'ихе,
Яке сиділо на дверній ручці
В золотистій сукні...