Із пам'яті-непам'яті, із суті
Життя-буття, шорсткого, як в піснях,
Горить мені, як сонце в каламуті,
Веселий твій і правдоносний стяг.

Кипить в мені твій подих черемховий,
І крутість, одчайдушна і легка,
І строф озон, такий ясноголовий,
Як юний сон, як в унісон,– рука.

Палаючий, клекочучий, вогнистий,
Задуманий, як сива ртуть, живий,
Твій буйний жар на всіх вітрах не вистиг,
Проник крізь Бенкендорфів чорторий.

Ти зводишся мільйонний раз від кулі
Над прахом літ, над порохом горбів,
В мільйони горл кують тобі зозулі...
За що ж ти так Дантеса тяжко вбив?!