Остання грудка впала. Вже – нема.
Вже все лише у пам'яті стозвукій,
Заломить руки в сотий раз сурма
В моїй душі під цей морозний стукіт.

Ти ліг туди, у землю, до джерел,
Голубити їх голубе коріння,
І корені ростити у дерев,
І теплих злаків пестити насіння.

Ти – корінь мій. А кроною – розлого
Мені в це небо крилами врости,
Нести тебе – прямого і простого,
Бо вже в мені нуртуєш буйно ти.

Мені вже потім – коренем туди,
До твого трудового пракоріння,
І кроною розкриляться сади,
І зацвітуть крилаті покоління.

Востаннє ти дихнув мені січнево,
І з гуркотом, аж стало гаряче,
На плечі мені впало сиве небо
З твоїх високих і крутих плечей...